Ані пів слова: чи потрібно чоловіка-військового спонукати до розмови?

October 28, 2023
«Він мовчить, коли ми розмовляємо по телефону. Я бачу, що йому важко. Як його розговорити? Порадьте мені якусь літературу, як знайти з ним контакт, щоб він зміг мені довіритися та розповісти про свій травматичний досвід. Думаю, тоді йому стане легше», — це одне з поширених звернень на телефонну лінію «Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців».

Чому так відбувається та що робити жінці в такій ситуації, коментує практичний психолог, координатор телефонної лінії «Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців» Світлана Бєляєва.

Якщо військовий уникає спілкування, може бути безліч причин, чому так відбувається. Насамперед, хочеться звернути увагу родичів військовослужбовців на можливі значні розбіжності психоемоційного стану їх самих та військовослужбовців. Специфічні умови зони бойових дій зумовлюють наявність факторів, які значною мірою впливають на сприйняття та комунікацію людини. Тому першочерговою умовою успішної бесіди є атмосфера теплої участі та емпатії. Іншими словами, потрібен тісний емоційний контакт, щоб інша людина довірилася та захотіла поділитися з нами своїми переживаннями.

Не варто забувати про прийнятий у нашій культурі образ сильного воїна-захисника. Здебільшого люди наділяють військовослужбовців особливими якостями, такими як витримка, сила духу, незламність і не завжди можуть за цими постулатами розглянути людину, яка переживає такі природні реакції, як злість, страх, сум, провина і так далі, в певних ситуаціях. Саме природні, тому що вони обумовлені тими факторами, про які говорилося раніше, і є адекватною реакцією людини на обставини або події.

Часто чоловіки намагаються виявити турботу про тендітну, на їхній погляд, жіночу психіку і уникають подібних розмов. Тому широко відомим фактом є довіра особистого бойового чи травматичного досвіду людям, причетним до таких подій. Як правило, це побратими, фахівці з досвідом у цьому напрямі, представники духовенства. Буває і навпаки, військові побоюються нерозуміння, засудження, знецінення пережитого військового досвіду і також намагаються взаємодіяти з людьми, які мають такий досвід.

Проговорювання травматичного досвіду може бути допоміжним. Але все індивідуально. До того ж обробка мозком інформації - це поступовий процес, що вимагає часу, важко сказати скільки. Кожна людина має свою стратегію подолання стресу. Ми не можемо створити штучні умови та «вилікувати людину, не маючи належних інструментів». Якщо надто рано і недозовано почати обговорювати пережитий досвід, є ризики ретравматизації - відчуття безпосередньої загрози вже минулої травмівної події.

Можливо, деякі люди взагалі ніколи не захочуть нічого розповідати, і це цілком нормально, вони пропрацюють цю травму самостійно. Тому спонукати до таких розмов не треба.

Якщо подивитися з іншого боку, то дружина своєю наполегливою пропозицією розмови теж наражається на небезпеку, оскільки є ризики почути інформацію, до якої вона не була готова.  А ми знаємо, що психіка людини може травмуватися не тільки завдяки безпосередній участі людини у подіях, що становлять загрозу життю та безпеці, а й через роль  спостерігача чи слухача цих подій. Тому військовим краще довіритися підготовленим професіоналам чи тим, кому вони довіряють. Адже, коли людина через спогади знову занурюється в події, що травмують, може бути стрімка зміна емоційного стану і треба знати, як допомогти співрозмовнику стабілізуватися і як підтримати.

Що варто робити дружинам
  1. Підтримувати чоловіка на рівні безпечної комунікації, тобто створювати простір, в якому захисник зможе емоційно відпочити, щоб було кому зателефонувати для тихої та ласкавої розмови. Не варто перевантажувати чоловіка побутовими проблемами. Він , перебуваючи на фронті, вирішити їх не може, зате така розмова може надати відчуття неспроможності. Краще акцентувати увагу на здобутках, хай навіть маленьких, на тому, що вдалося зробити. Краще розповісти про проблему і як ви з цим впоралися. Наприклад, зламався автомобіль, але ви вже звернулися до СТО та його ремонтують. Тоді чоловік впевнений у вашій здатності подбати про себе та дітей, поки він воює.
  2. Перемістіть фокус на себе. Адже ви можете бути дуже напруженою та стурбованою через його мовчання. І вирішувати ситуацію можна не тільки спонуканням до розмови, а й пошуком заспокійливого, стабілізуючого та підтримуючого для вас ресурсу.

Поставте собі питання: «Що я можу для себе такого зробити, щоб мій стан покращився?» Наприклад, взяти собі за правило ходити або займатися спортом. Треба працювати над тим, як зняти цю напругу, а не перекладати її на чоловіка.

  1. Якщо вас дійсно насторожує стан чоловіка, потрібно з’ясувати такі питання:
  • Як довго це триває?
  • Чи є в нього можливість відпочивати?
  • Чи помічає він фізіологічні зміни, які завдають йому дискомфорт і яких раніше не було?

Можливо, слід запропонувати звернутися до лікаря або командира, щоб той дав дозвіл на звернення до медика, якщо лікаря немає на місці, адже військові можуть не помітити межу, коли вже потрібно звертатися за медичною допомогою. В такій ситуації дружина може бути дуже корисною. Важливо умовити його звернутися до фахівця вчасно.

  1. Незручну ж мовчанку можна заповнити класичним «як пройшов день?», розповісти про себе, про дітей. Розмова подружжя  - це не обов’язково зведення новин: скільки ударів завдали, скільки втрат та скількох взяли в полон.  Демонструйте цінність сімейного зв'язку, що ви любите та чекаєте на нього. Це головне.
  1. Якщо ж довгоочікувана розмова таки відбулася, дайте військовому можливість самому визначати, скільки  і що саме сказати, й демонструйте, що ви поряд, уважно слухайте, можна дякувати, що поділився, підтримуйте: «так, я тебе чую», «це непростий досвід, але разом ми це подолаємо», «добре, що ми поговорили про це, дякую за довіру». Адже це вагомий крок - розказати про свій непростий досвід.

Що робити з власною цікавістю?

Просто пам'ятайте: переважно, ми та військові в дуже різних умовах. Ми вдома у відносній безпеці, у нас є режим дня, підтримуючі фактори, а головне, відсутність прямої загрози життю. Ми можемо задовольнити свої фізіологічні потреби значно більшою мірою, ніж ті, хто перебуває на фронті. Військові перебувають у більш агресивних умовах, до яких змушені адаптуватися. Вони повинні бути більш мобілізовані, агресивні, напружені, щоб вижити.

Спробуйте реалізуватись по-іншому. Можна шукати та спілкуватися в підтримуючому оточенні – з такими як ви дружинами та матерями військовослужбовців, ділитися досвідом, цікавитися, як вони справляються. Для цього можна приєднуватися до груп підтримки. Приділіть час собі, дітям, домівці. Якщо тема цікава та не відпускає, можна читати літературу, відвідувати лекції та курси. Щоб, коли виникне потреба, у вас був ресурс і було чим поділитися  зі своїм військовим.

Підтримка – це не обов'язково активні дії. Іноді це просто ваша присутність, короткий дзвінок з проявом уваги, спокійна розмова з урахуванням потреб військового. А прояв поваги, розуміння та збереження особистих кордонів вже має терапевтичний ефект. 

Цю публікацію створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Отримайте підтримку
Телефонуйте щодня з 10:00 до 20.00.
Для дзвінків в Україні: 0800332720
Для зв’язку з Польщі: +48226022512
Усі дзвінки безкоштовні*
*з метою вдосконалення роботи із забезпечення розгляду звернень фізичних осіб на Телефонну лінію Служби психосоціальної підтримки військовослужбовців та членів їх сімей та вивчення проблемних питань, звернення можуть фіксуватись за допомогою документування мовленнєвої інформації
ГРУПИ ПІДТРИМКИ
Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців
© 2023