«Я почала відчувати, що все більше відмежовуюся від людей. Мене все зачіпало», — історія дружини військового Євгенії та її шлях до відновлення

October 12, 2023
Що робити, коли важко спілкуватися з іншими людьми, але ще гірше - бути наодинці з собою… Коли життя перетворюється на чекання єдиного «+» у повідомленні, коли здається, що не існує людей, які могли б зрозуміти та підтримати. Сотні тисяч жінок сьогодні мають схожі переживання. У кожної з них - своя історія болю, страху, тривоги та надії. Це матері, дружини, сестри, наречені військовослужбовців, які потребують розуміння й уваги. У пошуках підтримки та психологічної допомоги дружини та матері військовослужбовців приходять у групи підтримки, які організовує ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України»

Учасницею такої групи стала Євгенія, дружина військовослужбовця. Її чоловік не мав військового досвіду, був бізнесменом. Після повномасштабного вторгнення виявив бажання приєднатися до лав ЗСУ. Євгенія підтримала чоловіка, адже відчувала, як це для нього важливо. Проте згодом через постійну тривогу й розлуку з коханим відчула апатію, самотність, безвихідь й почала шукати групу, де її зможуть вислухати, зрозуміти й підтримати. В інтерв'ю Євгенія поділилася своїм досвідом дружини військовослужбовця й розповіла про найцінніше, що вдалося отримати у спілкуванні з жінками-однодумницями під час зустрічей групи підтримки.

— Як ваш чоловік прийняв рішення стати військовослужбовцем? 

Він довго думав, прийшов до прийняття цього рішення не одразу.  Ми обговорювали це питання. Чоловік зізнався, що хотів би піти у військо, і чекає, коли надійде повістка. Я розуміла, як це для нього важливо, і підтримала його, хоча мені було дуже  важко. Насправді тоді я не розуміла, що саме на мене чекає. Мій чоловік став військовослужбовцем у жовтні 2022. Я завчасно почала психологічну підготовку до того, що він буде далеко. Дуже багато читала, спілкувалася зі своїм психологом, максимально підтримувала чоловіка. Йому було страшно, але він був щасливий від того, що прийняв правильне рішення.

— Як змінилося ваше життя після того, як чоловік пішов у військо? З якими труднощами ви зіштовхнулися? 

Я розуміла, що мені потрібно намагатися жити звичним життям, щоб залишатися «на плаву». Емоційно я занурювалася в різні стани: відчувала себе самотньою, бо фізично була не поруч із чоловіком; зустрічала незрозуміння у близькому колі людей, адже ніхто з мого оточення з подібним не стикався. Мені було важко щось планувати, на кшталт, як мені прожити наступний тиждень, чи запланувати якісь справи. До всього було байдуже, хотілося просто плакати. Мене дратували щасливі чоловіки, які ходять вулицями, історії чоловіків, які виїхали… Було дуже боляче бачити на вулиці пари, які трималися за руки. Навіть під час зустрічі зі знайомими я відчувала себе самотньо, адже всі були парами, а я була сама і мені хотілося швидше піти. 
Мені хотілося б мати більше підтримки від рідних. Вони не розуміли, чому мій чоловік обрав цей шлях. Такі питання збільшували між нами прірву. Вони могли б допомогти — просто сказати:  «Ми поруч, телефонуй, пиши за потреби». Але я не мала достатньо сил, щоб їм про це сказати. З часом я почала відчувати, що все більше відмежовуюся від людей. З одного боку, наодинці із собою мені було ще гірше, бо я “варилася” у своїх емоціях, а з іншого -  я просто не могла бути серед людей. Мене все зачіпало. 
Коли у чоловіка завершився етап навчання, його одразу відправили на «нуль». Для мене почався максимально важкий період. Я не була до цього готова, не могла знайти собі місця навіть уві сні. Відчувала наче я десь є, але не у своєму житті. Саме тоді дуже захворіла. Це була ангіна з ускладненнями, я фізично не могла дихати. Поки лікувалася, зрозуміла, що так організм реагує на цю ситуацію. Я почала більше піклуватися про себе. В цей період я почала шукати інформацію про групи підтримки для дружин військовослужбовців. До цього бачила таку інформацію в соцмережах, але не звернула особливої уваги. Та саме в той період, коли мені було надзвичайно важко, почала шукати групи в інтернеті. Перейшла за першим посиланням, прочитала й зрозуміла, що саме це мені потрібно. Така група – про мене і для мене.  Я заповнила форму і одразу записалася у наступний потік групи.

— Якими були перші зустрічі? Як ви почувалися серед жінок?

Я не мала особливих очікувань щодо участі у групі. Прийшла з розумінням, що все, що буде відбуватися під час зустрічей, буде корисним для мене. На першій зустрічі нас поділили на міні-групи, я була в парі з іншою жінкою. Коли я розповідала свою історію, бачила багато сліз й отримала багато слів розуміння. В той момент відчула, що це те місце, де мені зараз треба бути. Потім, коли ми повернулися у велике коло, почали спілкуватися всі разом,  я відчула, що я не сама. Мені було що розповідати й хотілося ділитися. У нашій групі була жінка, у якої чоловік тільки-но пішов на війну, вона лише починала шлях дружини військовослужбовця. Мені було важливо їй допомогти. Хотілося, щоб їй було легше. 

— Що вам найбільше сподобалося на заняттях?

Мені всі зустрічі дуже сподобалися, бо вони всі були про ресурси, про те, щоб навчитися фокусуватися на собі. «Так, ми проживаємо складний період, але не забувайте про себе», — це був важливий меседж групи, ми багато часу приділяли саме ресурсному стану. Працювати з емоціями було дуже важко. Наприклад, одного разу ми малювали айсберг, де були приховані наші емоції, які ми не показуємо світу. Це було найважче, бо ці емоції ми намагаємося тримати в собі, а тут треба вивести їх на поверхню. Та зустріч була дуже емоційною. Ми зрозуміли, що наші почуття дуже схожі, тож ця вправа була дуже важливою. 

— Що було найкориснішим саме в такому спілкуванні серед кола однодумців? 

Якраз відчуття спільноти - це найважливіше, бо кожна з нас перебуває у власних переживаннях і стикається з нерозумінням. У нашому колі спілкування немає дружин військовослужбовців. Багатьох не розуміють друзі, сім'я, знайомі. Можливість організації таких груп підтримки — це вже, мабуть, 80% унікальності й ефективності цього досвіду. Це максимально важливо. Ми проживали емоції у безпечному та комфортному середовищі, де можна все сказати і не бути засудженою, висміяною, де ти можеш поплакати і висловитися чесно: «Мені боляче дивитися на пари, які ходять, тримаючись за руки!» У цьому страшно навіть собі іноді зізнатися, адже ці люди нічого не зробили поганого. Та в групі це проговорювати безпечно, вас зрозуміють — ось це буде важливим.  На зустрічах групи підтримки ми працювали з емоціями, ресурсами, фокусувалися на собі, на своїх станах і підтримували одна одну. Деякі історії мене мотивували переглянути свої погляди й спілкування з іншими людьми. Кожна з нас проходить свій шлях, але ми можемо навчитися допомогти собі долати болючий досвід.

— Чи відчули полегшення після завершення занять?

Я відчула полегшення приблизно вже на третій зустрічі. Раніше я вчилася на психолога й працювала за фахом. Ці бесіди у групі мотивували мене перефокусуватися на військову психологію, на підвищення кваліфікації у напрямку  військової психології. Я почула історії жінок й зрозуміла, що мені дуже хочеться допомагати саме сім'ям військових, бо для мене зараз це надважливо й актуально. Коли я була серед дружин військовослужбовців, зрозуміла, що я можу підтримувати інших. Ці зустрічі допомогли мені стабілізувати психологічний стан, дали сили йти далі, щоб допомагати іншим. Я почала навчатися, через деякий час зможу працювати за фахом. Ось такий результат я отримала. 

— Як змінилося ваше спілкування з чоловіком?

Начитавшись «корисної» інформації, мені було страшно заявляти партнеру про те, що мені важко, намагалася ділитися лише позитивом. До участі у групі підтримки я жила для нього, все робила для того, щоб йому було добре. Мені здавалося, що йому непотрібні мої дрібні проблеми. Цю тему ми теж піднімали на зустрічах, обговорювали, чому так важливо говорити з чоловіками про все. Чоловіки насправді цього теж хочуть, наші розповіді про буденне життя їх відволікають. Відтоді я почала розповідати чоловікові про свої проблеми й отримала від нього фідбек. Він сказав, що хоче чути не тільки слова підтримки, а й розповіді про те, як я живу. Тож участь у групі пішла на користь.

— Євгеніє, як ви продовжуєте себе підтримувати зараз? 

В мене є психолог, я давно працюю з нею. Це моя основна психологічна підтримка. Деякі вправи із зустрічей я для себе взяла. Це було якраз про ресурсні стани. Коли мені дуже складно, починаю описувати щось у нотатках в телефоні. Окрім того, я вже знаю, що дає мені ресурси, і коли відчуваю, що мені дуже важко, є годинка, роблю те, що дає сили.  Коли я злюсь і сильно дратуюся, свідомо йду в гори, беру палицю і з усієї сили б’ю каміння. Таким чином виводжу назовні свою злість і стає легше. Також допомагає спорт. Я займаюся йогою вже дуже довго, проте зараз відчуваю її по-іншому. Фізичні вправи стали чимось більшим, ніж просто спорт.

— Як ви вважаєте, чи потрібен нашому суспільству системний психологічний супровід родин військовослужбовців? 

Звісно, потрібен. На жаль, в нашій країні немає культури обговорювати свої емоції. Не було культури ходити до психолога, пізнавати себе, розуміти, як можна себе підтримати і допомогти. На мою думку, дуже важливо організувати психологічний супровід військовослужбовців та їх родин на постійній основі. Бо це запорука здоров'я українців загалом, усієї нації. Я вважаю, треба вчитися працювати із сильними негативними емоціями. Також важливо давати людям надію і сили. Навіть під час війни можна жити і, попри все, справді радіти життю.

Спілкувалася Ірина Корнієнко

Цю публікацію створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Отримайте підтримку
Телефонуйте щодня з 10:00 до 20.00.
Для дзвінків в Україні: 0800332720
Для зв’язку з Польщі: +48226022512
Усі дзвінки безкоштовні*
*з метою вдосконалення роботи із забезпечення розгляду звернень фізичних осіб на Телефонну лінію Служби психосоціальної підтримки військовослужбовців та членів їх сімей та вивчення проблемних питань, звернення можуть фіксуватись за допомогою документування мовленнєвої інформації
ГРУПИ ПІДТРИМКИ
Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців
© 2023