«Тут я відчула, що мене розуміють», — дружина військовослужбовця про свою участь в групі підтримки

November 10, 2022
В Охтирці, на Сумщині, живе молоде подружжя Лесі і Андрія. Їхній сім’ї лише два роки. Чоловік військовий, у вересні минулого року поїхав на чергову ротацію у зону ООС. Дружина лише за кілька місяців до того переїхала до нього в Охтирку із рідної Хмельниччини. Коли розпочалася повномасштабна війна, Леся була вагітна. Бої, евакуація, пологи далеко від дому і від чоловіка. Нелегкі випробування. Наприкінці літа Леся із кількамісячною дитиною повернулася в Охтирку. І попри усі турботи і клопоти, якими традиційно наповнене життя молодих мам, вона знайшла час, щоб відвідувати групи підтримки для дружин військовослужбовців, які організовує громадська організація «Громадський рух «Жіноча Сила України»

Ми змогли поспілкуватися з Лесею про її зайнятість та життєві пріоритети.

- Напевне, це дуже складно: із відносно спокійної Хмельниччини переїхати ближче до кордону з ворогом?

Чесно, складно. Цієї ночі була тривога, якісь звуки. Я прокидаюсь, бо дитина може не спати. Слава Богу, вона спокійна. Я два тижні знаходилася тут на початку війни.  Наш дім стоїть біля військової частини. У перший день за 500 м від нашого будинку розірвався їхній  “Урал” з боєприпасами. Я тут сиділа і реально не могла повірити, що це відбувається у XXI-му столітті. Я думала, що перебахкає і все закінчиться. Ми два тижні бігали по підвалах, поки не поїхали всі дружно до моїх батьків. Я думала, що дитина народиться, то буде плакати безперестанку. Але, на щастя,  все нормально. У мене, мабуть, перше місце зі стресостійкості (сміється - ред.)

- Лесю, вам хтось допомагає чи ви самі справляєтесь? 

Зараз трошки важко, бо коли світло пропадає, то з 7-го поверху треба ходити з дитиною пішки такі всілякі труднощі. Але чоловік вже відносно близько, він зараз облаштовує кордон. В ті рідкісні дні, коли він перебуває десь поблизу і забігає на обід чи навіть переночувати, він дуже допомагає. Миє посуд, виносить сміття чи розвішує прання, яке я поставила вночі. Він сам бачить, що треба зробити, і робить. А ще помічає те, що я зробила, і закриває очі на те, що не встигла зробити, хоча він страшний перфекціоніст.
Я відчуваю його вдячність, що все-таки прийняла рішення повернутися з дитиною, щоб бути ближче. Я знаю, якою великою цінністю для нього є сім‘я. Це морально мені дуже допомагає. Але я й сама прекрасно справляюся. Не належу до перфекціоністок, і якщо у мене десь щось не прибрано, я спокійно до цього ставлюся. На першому місці наша дитина, потім робота, а потім хатні справи.  

- Тобто, ви ще й працюєте зараз?

Так, працюю. Вже 7-й рік я працюю онлайн на компанію, яка займається просуванням сайтів. За фахом я вчителька історії та правознавства. А працюю контент-менеджеркою. У мене своя команда з копірайтерів, я їх весь час набираю, навчаю.

- Очевидно, що ви дуже зайнята людина. Скажіть, чим було зумовлене ваше бажання приєднатися до груп підтримки?

Я хотіла просто поспілкуватися з такими, як я. Від оточення було мало розуміння, як жити в такій ситуації. Родина, друзі, сусіди. Я їх прекрасно розумію, тому що вони з таким не зіштовхувалися, у їхньому колі немає військових. Вони це не переживають і розуміння як такого не було. Хотіла просто побути серед таких, як я. Мені це було потрібно. 
Тут (в групі підтримки - ред.) я відчула, що мене розуміють. Знаєте, був такий період, коли треба було в жіночу консультацію ходити. Я приходжу, а там усі з чоловіками сидять. Дивлюся, що всі чоловіки біля своїх дружин. Тоді і образа, й інші емоції мене переповнювали, якщо чесно. Я їх пропрацьовувала, але це не дуже допомагало.

- А що було для вас більш помічним: спілкування з жінками-посестрами чи спілкування з психологами, які керують цими групами?

Мабуть, більше з психологами. Ми, жінки, такі емоційні!  І я така. А з психологом інакше. Ти ніби і в колі, але головний — той, хто веде. Він допомагає. Якби ми просто спілкувалися, це було б звичайне жіноче спілкування. Все одно має бути якийсь провідник, керівник.

- А що змінилось? Як ви відчували цю роботу психолога? 

Я трішки нагадала собі, як треба пропрацьовувати деякі свої стани. Вже цікавилась цим раніше, до війни, але у цих подіях забула, як це робити. І з’явилося відчуття, що я не одна. Тепер, коли мене охоплює відчай і зринають питання “За що це мені?”, “Чому я?”, то згадую, що є ще, наприклад, Світлана і Наталя. Я повертаюся до нашого спілкування у групі і думаю, що комусь же треба воювати. Я це розумію, я це дуже добре розумію.

- Ви не перша учасниця груп підтримки, з якими я спілкуюся. Деякі жінки казали, що дуже складно знаходити на це час. У вас ситуація взагалі фантастична — і дитина маленька, і робота.  

Питаєте, де би час виділити? Треба думати про себе в першу чергу, а не про сміття у хаті. Треба турбуватися спершу про свій ресурс і про дітей. А будинок — це вже коли до нього черга дійде. Коли ти не в ресурсі, то тобі не потрібно нічого.

- Ви хочете сказати, що такі зустрічі є ресурсними?

Так. Знаєте, я дуже ціную свій час. І коли я берусь за якусь роботу чи проєкт, я завжди думаю, скільки часу витрачу і що за це отримаю і в коштах, і в моральному задоволенні. Так само розумію, що отримаю, коли витрачу годину чи дві на заняття з психологом чи в групі. З чим я вийду? В першу чергу це мій ресурс як мами, дружини  і так далі. Хоча…(сміється - ред.) це я так зараз говорю, а насправді у мене бувають такі приступи відчаю!

- Вони у всіх бувають, головне — пам’ятати, що вони минають. Ця війна — то такий каток, який по нас усіх їде. Маємо берегти свою психіку. 

Так, нам треба протриматись і вийти з цих випробувань. Думаю, що такі групи обов’язково треба повторювати. Може, в іншому складі, в інших форматах. Я мрію, щоб робили зустрічі для випускників цих груп підтримки. Дуже цікаво було б поспілкуватися з людьми однієї категорії, у яких спільні проблеми. Наприклад, коли всі жіки у групі — це мами з дітьми або бабусі з онуками, щоб у всіх були спільні інтереси. Мабуть, так ще більше точок дотику вимальовується. Цікаво було б ще так поспілкуватися.

Спілкувалась Ольга Бабчук

Проєкт «Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців» втілюється «ГО «Жіноча Сила» в межах програми «Шелтер», що реалізується Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Embassy of Denmark in Ukraine.

Отримайте підтримку
Телефонуйте щодня з 10:00 до 20.00.
Для дзвінків в Україні: 0800332720
Для зв’язку з Польщі: +48226022512
Усі дзвінки безкоштовні*
*з метою вдосконалення роботи із забезпечення розгляду звернень фізичних осіб на Телефонну лінію Служби психосоціальної підтримки військовослужбовців та членів їх сімей та вивчення проблемних питань, звернення можуть фіксуватись за допомогою документування мовленнєвої інформації
ГРУПИ ПІДТРИМКИ
Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців
© 2023