Україна вже пройшла чималий шлях у питаннях допомоги, підтримки і психологічної реабілітації військових та родин військовослужбовців. У 2014 році більшість із нас вперше дізналася про існування ПТСР. Українські психологи тоді буквально в польових умовах вчилися надавати допомогу тим, хто її потребує, вивчали закордонний досвід, напрацьовували власний.
Адже ситуації можуть бути різними. Не залишити родини військових наодинці із психологічними труднощами чи проблемами — це не лише наш обов’язок, але й вияв вдячності до тих, хто захищає країну від ворога.
Про те, з якими труднощами можуть зіштовхнутися родини, якої допомоги вони потребують, розповіла Наталя, учасниця однієї з груп підтримки для військовослужбовців. Наталя — дружина кадрового військового. Її чоловіка початок повномасштабного вторгнення Росії застав на півдні України.
Як я прийшла у цей проєкт? Посилання на реєстрацію у групу підтримки мені прислала у Facebook подруга. Вона психолог, сказала, що це буде мені корисно.
- А чому вона так вирішила? Ви відчували, що важко самій справлятися?
Мені не було важко справлятися. Чоловік повернувся з передової чотири місяці назад. Вони там довго були. Дев’ять місяців на півдні. Чому подруга подумала про мене? Ми постійно спілкуємося. Я призналася, що ситуація в родині стає складнішою. Вона просто прислала оце посилання, щоб поспілкуватися з такими, як я. Вона знає, що я взагалі небагато з людьми спілкуюся, а з дружинами військовослужбовців і зовсім не маю зв’язку. У мене немає жодної подруги, у якої чоловік військовий. Якось так сталося, що мої шляхи з ними ніколи не перетиналися. Чоловік служить, але ми ніколи не збиралися сім’ями. Такого ніколи не було і мене не тягло навіть.
- І Ви приєдналися до групи.
Так, я зайшла в групу. Подруга сказала ходити, щоб хоча б просто побути у колі однодумців. Можна навіть не спілкуватися — просто побути, помовчати. Я погодилася. Мій чоловік на той момент вже лежав у госпіталі тут у нас. Мені було не дуже зручно витрачати оці дві години, бо треба і до нього побігати, і на групу встигати. Але я жодної зустрічі не пропустила. Великі молодці дівчата-модератори, організатори груп. Вели все дуже добре. Я познайомилася з іншими жінками, почула їхній досвід, поділилася своїм. У нас невеличка група була. З двома ми тепер спілкуємося. Виходить, я собі ще приятельок знайшла. Серед усіх я одна була така, чий чоловік - кадровий військовий. В інших чоловіки вперше пішли на війну.
- Вам складно було розкриватися іншим людям?
Взагалі не було складно, абсолютно. Я перший раз у житті була на такій групі психологічній. Там кожна ділилася своїм досвідом. Хтось із дівчат плакав, хтось просто мовчки сидів. Але на другій зустрічі вже більше розворушилися, познайомилися. В групі я ще й була одна зі старших за віком. Там дівчата досить молоді були, з дітьми грудними, з маленькими дітками до 6 років. Мої діти вже старші. Я дивилася, як вони це молодшими переживають, і порівнювала із собою. Розповідала про свій досвід так, як є. Ніякої не було скутості. Дівчата-модератори дуже добре проводили зустрічі. Якщо ставались тупикові ситуації, то вони дуже добре їх розкручували, щоб кожна жінка дійшла до тієї свідомої відповіді, яка їй потрібна.
- Це так важливо — виговоритися самій та почути тих, хто проходить через такі ж випробування.
Для мене особисто — це були дві години, щоб зупинитися і просто посидіти, подумати, поспілкуватися. Хоча ми і вправи різні виконували. Але для мене це була дисципліна. Дві години кожної п’ятниці з 11-ї до 13-ї я маю включитися саме в це — що я переживаю, як інші це переживають. Бо вічно біжиш, не маєш часу зупинитися, щоб подумати, дати собі раду чи якось себе заспокоїти. На це часу немає. На всіх навколо є, а на себе — нема.
- Мені цікаво вас запитати як дружину кадрового військового. Повномасштабна війна дуже яскраво підсвітила відсутність системної базової роботи із сім’ями військових, щоб були групи підтримки, обов’язкові консультування психологів з певною періодичністю. Мав би бути психологічних супровід родин тих людей, які захищають країну. З теперішнього вашого досвіду, така системна робота була б потрібна?
Ви знаєте, дуже не вистачає досвіду чи інформації, як поводитися з чоловіками, коли вони вже повертаються додому, як морально підготуватися. Нам дали книжку про те, як спілкуватися з чоловіками після повернення. Звичайно, я її прочитала. Коли мій чоловік повернувся, перших три тижні все було добре. Я навіть дивувалася. Але потім, через 2-3 місяці ситуація погіршилась. Чоловік у мене взагалі відмовився від допомоги психолога. Я вже інтуїтивно діяла. Цей досвід бойових дій, він же просто так не зникає. Виходить, що страждає сім’я, діти, він, я. І куди з цим звертатися, навіть не знаю. Те, що було два місяці назад і те, що ми маємо зараз, взагалі не порівняти. У мене ситуація погіршилася.
- А Ви тримаєте контакт із психологами?
Ні, я зараз просто занурилася у роботу, тому що не знаю, що психологу сказати і з яким фахівцем працювати. Я думаю, може, це у мене такий одиничний випадок. Як кажуть психологи, 20 відсотків із тих, хто повернулися, можуть мати такі психологічні проблеми. У решти все гаразд. Бачите, у мене в оточенні нікого немає з таким досвідом. У всіх чоловіки вдома і були, і є. Я не хочу цю ситуацію у своїй родині кидати напризволяще. За моїми відчуттями, вона стає все гіршою. Це проблема. Кажу вам чесно - так, як є. Бо деколи ні слів, ні сліз не вистачає. Просто мій чоловік був у самому пеклі. Він сказав якось: «Якби тебе туди відправити на 15 хвилин, ти б зрозуміла, що таке життя».
- Наталю, дякую, що Ви говорите про це. Розумію, наскільки це непросто і ціную вашу відкритість до спілкування.
Ну, не буду ж мовчати, якщо погодилася поговорити. Може, мій досвід теж комусь допоможе. Ми пережили дуже важкі часи. Я краще трималася, коли почалася війна і чоловіка не було, ніж зараз. Я була тоді більш мобілізована. А зараз дуже складно. Мені всі боялися телефонувати від початку війни і аж до кінця літа. Боялися телефонувати, питати, де чоловік, як він, чи він взагалі живий. Чоловік на роботі, а моя робота чекати, сподіватися і вірити. Так що ця війна підсвітила мені багато чого і в людських відносинах, і в наших сімейних стосунках. Є над чим працювати.
Спілкувалась Ольга Бабчук
Проєкт «Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців» втілюється «ГО «Жіноча Сила» в межах програми «Шелтер», що реалізується Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Embassy of Denmark in Ukraine.
