Доки мама на війні: як допомогти дитині пережити розлуку. Інтерв'ю психологині та ведучої груп підтримки дружин військовослужбовців Анастасії Голоти для видання WOMO

February 16, 2023
Діти жінок та чоловіків, які боронять Україну, вже рік живуть у стані очікування. Чи адаптувалась малеча до війни? Що у поведінці хлопчиків та дівчаток має насторожувати, коли візуально все нібито гаразд? Хто та як повинен повідомити про поранення тата чи мами? Поради дає Анастасія Голота — кандидат психологічних наук, дитячий психолог для батьків, ведуча груп підтримки для дружин військовослужбовців  ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України».

Коли вплив має різко негативний характер, дитина переживає дистрес

- Майже рік триває повномасштабна  війна. Як зрозуміти, що дитина військовослужбовця у затяжному стресі?

- Стрес сам по собі є неспецифічною реакцією організму у відповідь на дуже сильний подразник зовні, який перевищує норму, також це відповідна реакція нервової системи. Функцією стресу є адаптація до нових умов. Тобто стрес як особливий психофізіологічний стан захищає організм від загрозливих та руйнівних впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина включилась у певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Таким чином, стрес — це нормальна реакція здорової людини на ненормальні події, захисний механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. Коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, людина переживає дистрес. Йдеться про такий стан, за якого людина не може повністю адаптуватися до стресових ситуацій та спричинених ними наслідків і показує дезадаптивну поведінку, яка може проявлятися у вигляді агресії, пасивності чи ізоляції.
У дитини дистрес може проявлятися у таких поведінкових проявах, як: виражена агресія (б’ється, кусається, кричить, лається, задирається до дітей) чи аутоагресія (дряпає себе, займається самоушкодженням, вдається до ризикованих дій), демонстративний непослух та протестна поведінка або, навпаки, пригніченість, замкненість, прагнення до усамітнення, моніторна залежність, тривожність (яка може проявлятися у вигляді страхів і фобій, ритуалізованої поведінки, прагнення все контролювати; також можуть спостерігатися енурез, гризіння нігтів, смоктання волосся тощо). На тілесному рівні у дитини може бути напруження, проблеми зі сном та апетитом, часті хвороби. Діти шкільного віку можуть мати негативні, лякливі та песимістичні думки.

- Які «дзвіночки» у поведінці дитини мають  насторожити, коли візуально все гаразд?

- Такі прояви залежать від вікових особливостей, але є загальні. Наприклад, з’явилися зміни у поведінці, що стають видимими із взаємодії з іншими (вдома, у садочку, школі), дитина проявляє гнів, тривожність, неповагу до когось із батьків або вчителів. Спостерігається  високий рівень смутку або приховування емоцій. З’явились проблеми із навчанням, якщо це діти шкільного віку.

- Які прийоми допоможуть дітям упоратися зі страхами втратити тата чи маму на війні?

- Діти дошкільного і молодшого шкільного віку ще можуть не усвідомлювати загрози втрати рідних на війні, переважно вони відчувають сум і тугу за дорослим. Тому дуже важливо говорити з ними про це почуття, дозволяти плакати та говорити про свої переживання, не лякатися цих тем та запитань, якщо вони звучать від дитини. Мама чи інший значущий дорослий може також ділитися власними емоціями, обов’язково нормалізуючи те, що відчуває малюк.
У дітей старшого віку, підлітків уже може бути більш виражена і тривога разом із сумом. Тому у довірливих бесідах дуже обережно варто проговорювати страхи, які має дитина щодо своєї рідної людини. Не варто боятися вербалізувати картинки, які лякають, бо це не спосіб наврочити чи матеріалізувати думки, навпаки, що більше ми боїмося озвучити свої страхи, то більшими вони стають. Як не дивно, від напруження та тривоги дуже виручають сльози, тож допомагайте дитині виплакувати свої страхи та тривоги. Якщо дитина закривається від відвертих розмов, можна разом подивитися сумний/зворушливий мультик або фільм, щоб у дитини була змога опосередковано виплакати свої емоції. Ну і, звичайно, важливо, щоб мама допомагала дитині підтримувати зв’язок із татом, який несе службу. Це можна робити різними способами, навіть якщо немає можливості зателефонувати чи сконтактувати через відеозв’язок, щоб почути одне одного.
Звісно, залежно від віку діти по-різному потребують спілкування з батьком. Діти меншого віку більше потребують фізичного зв’язку, безпосередньої присутності та взаємодії. Тут можна, наприклад, купити щось для дитини та подарувати від імені тата, сказати, що це він купив і передав. Можна записувати голосові та відеоповідомлення для тата, створювати листівки, малюнки та по можливості надсилати йому. Разом із дитиною прослуховувати голосові чи відео повідомлення від тата, якщо він має можливість їх надсилати. Щоб тато був присутній в повсякденному житті дитини, важливо щодня в розмові з дитиною згадувати про батька, говорити про нього. Наприклад: «Сьогодні готуємо улюблену страву тата», «Сьогодні ми з тобою підемо в той парк, де ти з татом любиш гуляти», «Почитаймо книжку, яку у твоєму віці дуже любив читати тато».

Звістку про поранення краще повідомить той, хто стійкіший

- Чи приховувати від дитини, що тато (мама) поранений (а)?

- Тут не може бути універсальної рекомендації. Все залежить від віку дитини, серйозності травми, та ін. Проте, важливо розуміти, що будь-яка таємниця чи секрет створюють в сімейній системі напруження, яке так чи інакше відчує дитина і це викликатиме у неї тривогу. Тому найкраще не приховувати, а сказати доступними за віком словами, що відбувається, але не затоплювати дитину власними емоціями. Якщо мама надто емоційно переживає звістку про поранення, то краще якщо дитині про це повідомить інший член родини, який відчуває себе більш стійким. Слід пам’ятати, що дитину може більше дестабілізувати саме інтенсивні емоції дорослого, а не сама звістка про поранення. Водночас варто дати дитині можливість висловити власні емоції щодо цієї події.

- Яких ритуалів режиму дня важливо дотримуватись родині військовослужбовців, щоб зберегти рівновагу в умовах війни?

- Базовим елементом є режим дня. Це стосується споживання їжі, діяльності, виховання дітей, вирішення домашніх справ та іншого. Це буде допомагати створювати стабільність там, де це можливо. Важливо також забезпечувати достатню кількість сну. Належний сон дає  сили на активність протягом дня. Варто лягати спати в одну добу, а прокидатися в іншу. Доречним буде додавати рухову активність у щоденний графік. Адже емоційна напруга зумовлює напругу в тілі. І будь-яка фізична активність буде помічною для зняття цієї напруги. Це може бути проста руханка або йога. Має бути щось таке, на що зараз є сили,  але головне щодня, або хоча б раз на два дні.
Якщо сил на вправи немає, можна замінити їх прогулянкою. Навіть коротка прогулянка є дуже помічною. Це теж легка рухова активність, яка активізує всі системи в організмі, збагачує його киснем і додає сил. Планування  дозвілля теж допомагає тримати рівновагу. Це стосується особистого відпочинку кожного члена родини, та спільного дозвілля для всіх разом.
Пригадайте, яка діяльність  раніше допомагала особисто вам перемикатися і давала відчуття відпочинку. Подумайте, якою може бути спільна активність, що надає відчуття радості у родинному колі. Навіть, якщо у дітей немає бажання долучатися, намагайтеся мотивувати їх принаймні спробувати. Варто пам‘ятати, що в умовах емоційного виснаження, рівень енергії до будь-яких дій суттєво знижується. Тому всі дії потрібно планувати з огляду на власні сили.

Гра у війну, злочинців, «поганих» персонажів – це гарна нагода регулювати власні емоції

- Чи забороняти дітям грати у війну, цілитися в людину з іграшкової зброї?

- Гра – це цілющий, психотерапевтичний простір для дитини. Тому не слід забороняти грати в будь-які ігри, якщо вони організовані саме у форматі гри (мають чіткі правила, обмежені в часі, розподілені ролі, добровільна участь). Гра у війну, злочинців, «поганих» персонажів – це гарна нагода регулювати власні емоції, тренувати мужність, долати страхи, вивільняти агресію.

- Як повернути дитині та родині почуття безпеки після того, як ви були змушені переїхати на нове місце?

- Для дитини почуття безпеки передусім досягається присутністю стійкого дорослого поруч. Важливо також створити нові ритуали, передбачуваний режим та ритм життя, дати дитині можливість створити «свій» куточок.

- Чи варто змінювати місце проживання, аби ніщо не нагадувало про смерть тата чи мами?

- Коли дитини втрачає близьку людину, особливо когось із батьків, то метою зовсім не є забути та витіснити цю людину та зв’язок із нею зі своєї пам’яті. Горювання є виявом любові. І нам не треба відгороджувати дитину від емоцій суму та скорботи. Навпаки, треба дати емоціям зробити свою справу, і тоді дитина зможе інтегрувати втрату та зберегти в серці пам’ять про дорогу людину, яка залишиться з нею на все життя. На додаток, перші місяці, можливо навіть і рік, навпаки необхідно багато говорити та згадувати, передивлятися фото, ходити улюбленими місцями та готувати страви, які полюбляв загиблий – так можливо усвідомити цінність цієї людини та зв’язку з нею, помістити пам’ять про неї у своєму серці та допомогти дитині сформувати образ, який, попри фізичну відсутність, назавжди лишатиметься для дитини важливим.

Авторка матеріалу: Тетяна Марінова
Джерело: видання
womo.ua

Отримайте підтримку
Телефонуйте щодня з 10:00 до 20.00.
Для дзвінків в Україні: 0800332720
Для зв’язку з Польщі: +48226022512
Усі дзвінки безкоштовні*
*з метою вдосконалення роботи із забезпечення розгляду звернень фізичних осіб на Телефонну лінію Служби психосоціальної підтримки військовослужбовців та членів їх сімей та вивчення проблемних питань, звернення можуть фіксуватись за допомогою документування мовленнєвої інформації
ГРУПИ ПІДТРИМКИ
Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців
© 2023